І, все ж, я – сам, як гордий білий вовк, Збираю сили для тяжких боїв, І як би світ мене не гриз, не їв, Мій дух, мій голос в темені не змовк… Шакали ширять за спиною сказ, Оточують, в кільце щодня беруть, Та кров не труїть їх облудла ртуть, Бо честь і воля – мій дороговказ… І попри те, що на душі – замок, В мені – любов і мрії, почуття, Які збирав по краплі все життя, Як тільки може вірний білий вовк… Війна змішала ступені чеснот, І скаже хтось: кохати, ні, не час, Та навіть стук затворів і обчас Закоханих не стишить в серці нот… І серед гір співає пісню вовк, І кличе він єдину із вовчиць, Якій віддасть всю ніжність, впавши ниць, Та поки клич у темені не змовк…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 