Сам Бог мені Тебе послав, За всі життя перипетії, Дорогоцінний серця сплав: Думки, емоції, надії… І не спішу на першу ніч, Не рвуть шалені буревії, Бо насолоду віч-на-віч Мені Твої дарують вії… І з вуст я меду ще не пив, Не смакував Твого нектару, Хоч до нестями полюбив, Ждучи смиренно того дару… Торкаюсь ніжно до долонь, До струн душі тонкого стану, Молюся лиш: не охолонь, Я поруч Тебе просто тану… А аромат хвилястих кос, Який вбирав не раз щокою, Мене заводить у гіпноз І додає мені спокою… Поринь зі мною в той вогонь, Що зігріває, мов причастя, Відкрий собі, мені вдогонь, Що ця Любов – взаємне Щастя…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 430 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
