Сьогодні Ти немов закляття Зняла, цілуючи дракона, І зацвіло в душі латаття, Звільнивши Щастя з терикона… Спалив я подихом минуле, Розкривши крила у майбутнє, Забилось серденько заснуле І відчуття це – незабутнє… У тілі, повному зневіри, Зарубцювались рани, шрами, Очима чистої довіри, Ти вивела мене з-за брами… За нею я ховав ту ніжність, Яку в мені Ти пробудила, Дракон і ніжність? Так – розбіжність, Я й сам не ждав такого дива… Тендітну, милу і красиву З обіймів важко відпускати, Та ти таку вселяєш силу Для Тебе Жити і плекати… Дракон сказав: «Тебе Кохаю…», «Авжеж…» - чекав, «дивуй…», «бентеж…», - Вогонь Любові колихаю, Бо Ти промовила: «Я… - теж»…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
