Як же мені Тебе не вистачає, На слух, на погляд і на дотик, Тепло заповнив м’ятним чаєм, Згорнувсь калачиком, мов котик… А стрілки – вічністю – настінні, Вони чомусь не поспішають, Не знають, миті ці безцінні, Коли взаємністю втішають… Я про любов шепчу в подушку… Цілую ніжно милий ротик, В уяві шлю всю ніжність вушку, Вві сні Ти муркаєш, мов котик… І ніч так довго не минає, А Місяць Зірку зустрічає, Він теж Кохає, то ж він знає: Як же мені Тебе не вистачає…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас