| Не вірю більше еху твоїх слів...
Розмовам... Відчуттям... ба навіть снам...
Хотіла б навіть глибоко в душі...
Та тільки серцю тепер зрадник там...
І як би серцю не назвати слів,
розповісти високопарних фраз...
На кожнім слові чую - зрадник ти...
І більш не обманути тобі нас...
Розповідаю серцю: ти згадай,
а пам'ятаєш ніжний помах крил...
Воно ж лиш шепче: краще пам"ятай...
Як зрадив почуття твої й убив...
І не шукаю більше в тих очах,
як не дивлюсь, а більш не забілити –
ти холодно душі моєї втяв...
Навчив не вірити і більше не любити...
Прийняв до рук незвіданий кришталь
і викинув до долу на осколки...
Як і весь світ мене переконав...
Що з щирості не може бути толку...
Приношу квіти я своїй душі
вона ж лиш плаче від твоєї "правди"...
Її беззахисною ти найглибше втяв...
І там лиш ехом чую всюди - "зрадник"...
| 
у Вас