Я розпускаю прядиво життєве, що почуттями стільки літ плела... Терпіння, що безсоними ночами я крізь любов і сльози набула... Я прагнула, я прагнула крізь силу, я мріяла, що як сягну основ... Я заслужу у Бога свою мрію... Що скажеш щиро - я тебе люблю... Та аж 5 років вартувала мудрість, що ти ж мене ніколи не любив... До інших легкістю повз мене ти проходив, хоч знав щоразу серденько розбив... І як би я любові не служила, і скільки вірності, тепла не віддала... І як би віддано тебе я не любила - пусте... Бо Ти ж мене ніколи не кохав... Так прикро умиватися сльозами... Молити Бога - сили відпустить... Розплести ніжне прядиво руками, куди вплітала я найтоншу мить... Я не назву своє кохання марним бо я не бачила чистіших ніде нот... Та задуму я так і не пізнала... За що коханням покарав Господь? Я не була ніколи тобі мрія, не перша думка в серденьку зрання... І не співав душею мені віршів... І про любов мою ніколи не питав... Так соромно за віддану наївність так соромно за стільки почуттів, і що тобі дозволила я рази, щоб серце любляче додолу ти впустив ...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
