Неначе іскра, в темені життя, Ти світиш вдень мені і серед ночі, Тому й Люблю Тебе без каяття, Щомиті щиро дивлячись у очі… Ти – тепла крапля в холоді дощу, Зігріла душу і минуле змила, Не хочу більш і вже не пропущу, Ані секунди поруч Тебе, Мила… Ти – подих вітру, спокою душі, Коли клекочуть всюди буревії, Вдихаю ніжність, пишучи вірші, І завмираю, як тріпочуть вії… Ти – та піщинка, без якої квіти Не радують, не пахнуть і буяють, Я дякую за Тебе цьому Світу, Кохаю так, як інші – уявляють… Ти – п’ять стихій, Ти – п’ятий елемент, Без Тебе – завмираю, умираю, Дозволь мені, крізь простір, в цей момент, Цілуючи, торкнутися до раю…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
ще раз дякую