В нас вірив Бог коли повів стежками... Творив свій задум третім між обох... Чомусь згубив ти цінне поміж нами... Що є важливим тут серед епох... Сам засвітив десь там нових ілюзій... Згасив реальність щедру і земну... Бо будень вже не був тобі як празник... Та будень пізнавався по плоду... Не вистачало десь зі 100 ще 10... Відсотків для яскравості і барв... Побіг шукати де по нову пестять... І обезцінив той поріг де був... Рубаючи коріння рушив крона... Бо марив десь збирати вже врожай... Що там тобі найкраща буде користь... Всього себе туди ти і віддав... Тож мабуть Бог не ждучи довго чуда, за руку в затишок мене кудись відвів... Щоб не терпіло серце марну муку... І не творила, для чужих, плодів... Не відаю, чи є це задум Божий, не знаю цілі, що її спроміг... Чи нами створений це є бездумний фатум... Що не твоя тепер і ти не є моїм... Чи варто, запитаєш... Лиш Бог знає... Хто правий, хай розсудить також Він... Та лише серце яке ще кохає, згасне в терпінні як не піде з Ним...
Не сумуйте. Пішов шукати іншої долі, то й нехай шукає.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
