Не читаю думок і не знаю призначення досі, Ти мене, мов повітря, зустрівши, вдихай, видихай, Провидіння підкаже, торішня що значила осінь, І, можливо, Ти чутимеш стукіт у серці: «Кохай»… Не чіпляю замки на Твої вже омріяні замки, Та Ти поглядом милим мене раз-у-раз надихай, І зібравши до купи всі «за», мов душевні уламки, Ти, можливо, відчуєш до мене потребу: «Кохай»… А навколо – спокуси, юрба скандуватиме: «Проти», І весь Світ промовлятиме: «Він – не достойний», - нехай, На колінах стоятиму, битимусь, житиму доти, Поки Ти усвідомиш, що значить насправді: «Кохай»… Ти, не знаючи броду, чекатимеш знаків, печаток, Та у пристрасть шалену віддавши себе, не стихай, Ти – тепло у душі, Ти – щастя затишний початок, Ти – саме Почуття, що нестримно шепоче: «Кохай»…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
1
