Потім...

Якщо дивитись примітивно, то Адам зрадив Собі пізнавши Єву і навпаки, разом вони зрадили Богу, полюбивши плотську хіть сильніше за Нього.
А якщо глянути інакше, то Адам і Єва то Єдиний Організм на вічному шляху саморозвитку - Абревіатура(Бог). Адже не даремно Любов чоловіка та жінки то є Божественна Любов. Тобто Адам любив Бога і любив Єву. Але не розрізняв ці дві Любові. То було би розумним вважати, що ми, як нащадки їх(діти Творця) несемо в душі не просто почуття один до одного, а божественну Любов винесену Адамом та Євою з Раю. Саме розуміння цього і робить наші відносити освяченими Плодами Духа Святого: радість, щастя, віра, надія… Саме ці Плоди і є поверненням до Раю – Духовного Раю.
У світі поза Раєм, який людина створила ілюзією надавши їй ознаку реальності, звісно існує багато чого ми приймаємо, чи ні, осуджуємо, чи ні… в тому числі і зрада. Але посудіть самі:
Ми(Люди) часточки Єдиного. Тож якщо хтось допускає у свідомості поняття зради, то власному собі.. Виступаючи в ролі і провокатора і зрадника(адже безпідставно нічого не стається). А той хто поруч, твоє власне відображення, якщо ти скривиш душею то побачиш те саме.

Поняття – зрада не існує. Але є розуміння особистої потреби. От коли людина навчиться визначати свої бажання, не як потребу чи норму, а як відповідальність перед власним сумлінням, тоді будь які поняття взагалі не місця бути, бо розумієш найважливіше – все чого ти бажаєш то втілені мрії, виплекані совістю, наслідком творення яких є Любов Щастя та радість.

Це мої думки та водночас підтекст даного вірша(я хочу так думати) – почуття людини з минулого життя. З єдиною заувагою – життя єдине, час тільки різний…

З повагою, Світлана