Вона ж одумається... потім.

Я вже не той, що був колись,

Давно романтика пропала,

Від почуттів лишився блиск,

Якого щастя ради – мало.

                Моя кохана не змогла

                Здолать в собі гордині ноти,

                Я не держу на неї зла,

                Вона ж одумається... потім.

Пожовкли віршів сторінки,

Відверто писані душею,

Я вже не той, пройшли роки,

Та все ще мрію лиш про неї.

                Так часто пам’ять, наче мла,

                Гортає спогадами фото,

                Я не держу на неї зла,

                Вона ж одумається... потім.

Вогнем уява обпіка

Від всього того, що не стало,

Не той, вона ж бо не така,

Що б ми, зустрінувшись, сказали?

                Немов заснув я в почуттях,

                Й, надіюсь, мов Ромео, спати доти,

                Аж поки вистачить серцевого биття,

                Вона ж одумається... потім.