Зірка моя одинока,скажи мені одній, А де любов моя? Де щастя моя одиноке,де блукає? А душа спокою шукає... Спокою шукає,та,напевно не на цій землі знайде! Серце хочеться любити,а хто ж його полюбить? Поранили його,розбили і ,напевно,вбили... І жить не хочеться мені,моя зоре одинока, А як хочеться мені дійти до тебе, Бо ти ж,моя зоре,мене розумієш,розрадиш,заспокоїш і мене полюбиш. Така,напевно,моя доля : не знать любові, Не знать,чого хочеться лишитися на цій землі,яку,напевно,люблять люди... А я ,хочу так до тебе,зіронько, почути,що хтось може мене нещасную любити. Навіщо дано мені доля? Хоча казати так не можна. Зірко,любила я людей,хотіла бути другом, Та хто вважав мене тим другом? Хотіла я любові,та ні,радше дарувать її. Лише зневага і нелюбов були усе життя зі мною. Чим я заслужила,Господи?!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
