| Акордом осінь визріє прощальним, Вкарбовуючи в душу кожен звук.
 І спалах щастя – дотик ірреальний
 В контексті неминучості розлук. І
  Розпачливість прозорого повітря І терпкість – у судомному ковтку.
 Згорить багрянець серцем на пюпітрі,
 Підхопить вітер терцію хитку.
  Воно було, прекрасне наше літо – Знак долі, піднебесний розмах крил…
 Допоки ще надія буде тліти,
 Ми підемо…Наскільки стане сил.
  Заплаче золотом за нами завірюха, Закрутить-зашумить у небуття. .
 І витре час байдужо-владним рухом
 Найкращі миті нашого життя.
 |