Акордом осінь визріє прощальним, Вкарбовуючи в душу кожен звук. І спалах щастя – дотик ірреальний В контексті неминучості розлук. І Розпачливість прозорого повітря І терпкість – у судомному ковтку. Згорить багрянець серцем на пюпітрі, Підхопить вітер терцію хитку. Воно було, прекрасне наше літо – Знак долі, піднебесний розмах крил… Допоки ще надія буде тліти, Ми підемо…Наскільки стане сил. Заплаче золотом за нами завірюха, Закрутить-зашумить у небуття. . І витре час байдужо-владним рухом Найкращі миті нашого життя.
|