ІДУ ВІД ТЕБЕ

Іду від тебе вже без зайвих слів,

Назавжди йду, обдумано, рішуче.

Останній біль в мені переболів,

Чому ж цей перший крок такий болючий?

Яка важка ця вирішальна мить!

А відстань, що від тебе до порогу,

Здається, у собі змогла вмістить

Усі мої непройдені дороги.

Щось не пускає вийти за поріг...

Та сила, що зв*язала нас з тобою?

Чи та любов, яку ти не зберіг,

Яку образив і завдав їй болю?

Чи на тобі зійшовся клином світ,

Що ноги неслухняні, наче з вати?..

Не можу йти - ти дивишся услід

Приречено, нещасно, винувато.

У погляді застигли дві біди,

Два згустки болю - це уже не очі,

Вони кричать, благаючи: "Не йди!

Прости, якщо зумієш і захочеш!!!"

Так ось який невидимий цей спрут!

(Печаль душі на тугу серця множу):

Збагнула, що мене тримає тут,-

Твій погляд відпустить мене не може.

В очах твоїх пригашені вогні,

Зів*яла синь у відчаї німому...

Спіткнулось серце. Ні! Ти чуєш, ні!!!

Я тут! Я не віддам тебе нікому!

На музику твій погляд покладу,

Звільню слова, затиснуті в лещата.

Ступаю крок - тобі назустріч йду:

Здається, я навчилася прощати...