Моя душа – спустошене гніздо. Ти грів у нім свої отерплі крила. Була я червнем. Все тоді цвіло... Тепер я – осінь... Плачу... Задощило... Мій гордий птах, налігши на крило, Майнув у вирій. Далі – за плечима. Моя душа – скалічене гніздо – Дивилась вслід страждальними очима. Зарубцювались болі на вітрах. Украла ніч добрячий шмат у днини... В теплі зимує мій співочий птах, А я в долонях грію горобини.
2. Зима
Зима снігами землю очища. А заметілі – шершні навісні. Усе померло. І моя душа Забулась, ніби в летаргічнім сні. Напівжиття чи напівсмерть усе це? Не треба вже ні сонця, ні зорі... І лиш короткий біль стріляв у серце, Коли співати брались снігурі. Являвся ти мені у білих снах, Мені на вірші музикою сходив... Чи згадував про мене гордий птах? Чи я була для нього епізодом?
3. Весна
Ніяк не може зрозуміти сонце Дитяче белькотіння ручая. Дивлюсь у воду... Господоньку, хто це? Русалка? Мавка? Боже мій, це ж я! Тепло зробило свою добру справу – До сонця трави руки простягли, І втамувати цю зелену спрагу Зима і осінь вкупі не змогли. Повипинались із бруньок листочки, Метеликами всілись на гілках. Тріпочуть... І душа моя тріпоче В чеканні, що повернеться мій птах.
Повернеться, повернеться, я знаю! І завмираю вся в передчутті. Коли ось так, як я тебе чекаю, Чогось та дочекаються в житті. Коли ж твій голос над землею грянув, То соняшником сонце розцвіло!!! Ти наді мною політав кругами І опустився... у чуже гніздо. Спинилось все. Світило згасло в небі. Я вражено дивилася, як ти Все приміряв чуже гніздо до себе І спалював до мене всі мости.
4. Літо
Той червень, коли я була щаслива, Нещасну пам*ять спогадом ятрив. І у душі, від горя сивій-сивій Гули й гули розбурхані вітри. Душа, колись розкрилена для тебе, Засохла і зів*яла ще з весни. Там, де любистку зеленіли стебла, Пустили корінь сиві полини. Осиротіло все й опорожніло. В печалі посивіли спориші. А як боліла, Боже, як боліла Твоя образа у моїй душі!
Хворіла я тобою дні і ночі. Не знала, чи одужаю колись. І вже, коли я виплакала очі, До мого дому пізній птах прибивсь. Життя його, напевно, не жаліло – Він важко так і низько так летів. Йому до болю натомились крила І очі сумно зблиснули з-під брів. Коли ж побачив мій погаслий погляд, Сказав, немов спіткнувся на льоту: «Вам важко. Коли треба щось, я поряд»,- І взявсь гніздо приводить до ладу.
Цвіли жоржини, мов далекі мрії, Закохані гадали на зірках. Ще порожньо було, але спокійно, Тому що поруч був мій пізній птах. Уважний, ніжний і такий терплячий, Шо у мені прокинулись вірші. І я відкрила душу. Стало лячно, Що знову хтось оселиться в душі. Повірила йому на добре слово, Наважилася знову зацвісти... Спасибі за народження любові, За довгий шлях до радості – прости!
5. Осінь
Зійшли дощі на сивій ниві неба, Докучливі, холодні, затяжні. А я горнусь довірливо до тебе, До вічного вогню в твоїй душі. А там зима засіє землю снігом. Усе засне, та я не буду спать. Мій пізній птах, моя любов і втіха, Лишається зі мною зимувать. ... Сердитий вітер хмари рве на шмаття, А по сусідству, на гілках тополі, Гойдається погашеним багаттям Чуже гніздо – порожнє і схололе...
Ну, Катю, мавка Ви наша... Прожила разом з Вашими віршами цілий рік. І посумувала і пораділа. А ще пораділа, що зміг "хтось", хоч і порепаний гніздо привести до ладу... Тепер хоч на чай... можна у гості приїхати... Жартую... Головне, щоб той "хтось" завжди у скрутну хвилину міг підставити своє плече. От.
Образно, наче про пори року, а там доля людська, життя, переживання, страждання і радості. Майже поема! Катю, із твоїми віршами переживаємо за ліричних героїнь, плачемо і радіємо за них. Натхнення тобі!
Катрусенько, я від Вашого Вірша отримала величезну насолоду... На осінь-зиму-весну-літо не звертала уваги... Вірш просто лягав на душу, невимушено, ненав"язливо, як іде життя... Вірш не без огріхів, є ще над чим попрацювати, щоб він став просто БЕЗДОГАННИМ, але зараз він полонить, гіпнотизує відкритістю почуттів героїні. І як добре, що Вона не побоялася знову відкрити душу...
Це мій давній вірш. І огріхів у ньому багато. Тоді, коли писалося, не думалося про форму, важливіше було вилити на папір душу. А потім чомусь не піднімалася рука правити те, що диктувалося внутрішнім станом . Згодом обов*язково допрацюю. Спасибі, Катюню, за зауваження.
Пори року в образі етапів у стосунках - дуже цікаво. Читаючи вірш, занурюєшся у вир емоцій і почуттів героїні. Сподобалося!!! Справді, слід виправити деякі одруківки. Також звертання -" мій гордий птах(у) "- може краще змінити рядок на "Чи згадував про мене гордий птах, Чи я була для нього епізодом?" (забрати звертання у цьому розділі). Бажаю успіху, пані Катерино!
Зірочко, вдячна, що читаєте мою писанину. Отак з Божою і вашою допомогою потроху удосконалю вірш. Спасибі за підказку. Дійсно, так набагато краще. Уже виправила.
Більшість ваших поезій, Катю, мають автобіографіче походження. Читаючи їх, мимоволі переживаю з вами разом всі ваші радості і печалі, дивуюся вашому вмінню так образно говорити про свої почуття. Цей вірш уражає глибиною й точністю змісту.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
2
Головне, щоб той "хтось" завжди у скрутну хвилину міг підставити своє плече. От. 
Настільки сильно, що я просто в радісному шоці. 
