Вона сидить в куточку...
Нікому не потрібними сльозами
бруднить його сорочку,
стискає біль своїми кулачками.
А він біжить щодуху
від неї, від думок, і все ж від болю!
Ще важчає від руху,
між кроками встигає клясти долю.
Вона сидить і плаче,
а очі красивішими стають,
але йому вже радше
потрібними ніколи не будуть... В його обіймах завжди радо
любов"ю сяяло проміння,
у них не було забагато
цього людського розуміння.
Вони й тоді не розуміли,
топтали щастя неземне,
а вберегти його не вміли,
життя цього вже не верне...
...Чому так легко помилятись
і говорити "зрозумій"?
Прощання щиро добиватись,
на жаль,на горе, "фах" не мій.
Бо гордість в душу пропускала
Байдуже убивала час,
його вернути я благала
не сотні,а мільйони раз...
| 
та
у Вас 
0
