| СОЛОМИНКА Як сокіл злетіло у простір натхнення Захоплене мрією у висоті Воно сподівалось, що світло кохання Буде належить тобі і мені, Воно не збагнуло,що примхи та доля його знапастять і закінчиться Рай Попросту спіткала його лиха доля Розбито все вщент, все зруйновано вкрай Воно ще тремтіло і ще трохи билось Невірилось йому, що це не збулось О,Господи серце, як ти помилилось, Нажаль про мріяло те не збулось В стражданнях та муках воно опинилось Тягар на собі воно ледь цей несло Чому ж ти маленьке не зупинилось Коли ж ти вбачало, що поряд йде зло, Яке хоче вбити тебе розірвати Тебе шмаиувати все знову і знов Та серденько тілько пручалось і Шепотіло: "Ні ще є любов…" Розбите серце кров’ю плаче Чому не даш йому жалю Вони вискакує неначе-шукає вихід із вогню Серце кричить :" Тебе кохаю!" Але залиш мен прошу! Воно хотіло б знайти спокій Легкий душевний суїцид Йому та тяжко повертатись в той морок наче антрацид Бракує бідоласі світла, бракує хворому тепла Зачинене немов у клітці в якій дверей нажаль нема Знесилене важким коханням Воно шука якісь ключі Не розуміє, що все марно Це чорна кішка у ночі… Жевріє ще якась надія,якась безглузда маячня Чому не вірить, що та мрія- Давно пішла, її нема… БАРВИ Який кохання колір має? Нажаль про це не кожен знає, Бачив його той що кохає, Завжди цей колір він пізнає І зможе в темряві зустріти: рожеве сяйво, білі квіти, водну блакить, руту тендітну Всього, що часом так бракує, А коли є то так хвилює, що бракне силили до нестями І хочеться малої плями, -барви тієї Вона буває зі сніжинок, часами з весняних росинок І з кольорів палкого літа і навіть осені журби Але жалежить це від тебе- В яку пору злетить у небо, І не вернеться вже ніколи Серце,що закохалось в висоті, Цей колір будеш ти любити, Ти в нього будеш душу лити В житті його ти не забудеш Бо так кохають назавжди. НАДІЯ Коли розквітне сад весною – прийде зізнання Буятиме надія і бажання Для тебе це я в різних барвах намалюю Тебе кохану пригорну, тебе зігрію Вловлю я мить палку і чарівну про що ти мрієш І все почнеться так, що ти зомлієш Наші уста в одному цілому палко з’єднаються, Тіла, що жаги не можуть чекати побираються Пелюстки троянд червоних, падають нам на долоні Я осипаю ними наші скроні Це райське щастя, мить ця невловима і ясна В цей час ти чарівна, зітхаєш так прекрасно Ця флора нам дає ще більше насолоди, більше щастя Забули ми про всіх, про всі невзгоди І навіть випадковий перехожий нам не перешкода Ну та й нехай він теж дитя природи Йому наші флюїди зовсім не зашкодять Ці хвилі божевільні, але такі короткі Вони ж несуть кохання мить п’янку Таку солодку…
| 
у Вас 
0
