ВІРШІ

Як сокіл злетіло у простір натхнення

Захоплене мрією у висоті

Воно сподівалось, що світло кохання

Буде належить тобі і мені,

Воно не збагнуло,що примхи та доля його знапастять і закінчиться Рай

Попросту спіткала його лиха доля

Розбито все вщент, все зруйновано вкрай

Воно ще тремтіло і ще трохи билось

Невірилось йому, що це не збулось

О,Господи серце, як ти помилилось,

Нажаль про мріяло те не збулось

В стражданнях та муках воно опинилось

Тягар на собі воно ледь цей несло

Чому ж ти маленьке не зупинилось

Коли ж ти вбачало, що поряд йде зло,

Яке хоче вбити тебе розірвати

Тебе шмаиувати все знову і знов

Та серденько тілько пручалось і

Шепотіло: "Ні ще є любов…"

Розбите серце кров’ю плаче

Чому не даш йому жалю

Вони вискакує неначе-шукає вихід із вогню

Серце кричить :" Тебе кохаю!"

Але залиш мен прошу!

Воно хотіло б знайти спокій

Легкий душевний суїцид

Йому та тяжко повертатись в той морок наче антрацид

Бракує бідоласі світла, бракує хворому тепла

Зачинене немов у клітці в якій дверей нажаль нема

Знесилене важким коханням

Воно шука якісь ключі

Не розуміє, що все марно

Це чорна кішка у ночі…

Жевріє ще якась надія,якась безглузда маячня

Чому не вірить, що та мрія-

Давно пішла, її нема…

БАРВИ

Який кохання колір має?

Нажаль про це не кожен знає,

Бачив його той що кохає,

Завжди цей колір він пізнає

І зможе в темряві зустріти: рожеве сяйво, білі квіти, водну блакить, руту тендітну

Всього, що часом так бракує,

А коли є то так хвилює, що бракне силили до нестями

І хочеться малої плями, -барви тієї

Вона буває зі сніжинок, часами з весняних росинок

І з кольорів палкого літа і навіть осені журби

Але жалежить це від тебе-

В яку пору злетить у небо,

І не вернеться вже ніколи

Серце,що закохалось в висоті,

Цей колір будеш ти любити,

Ти в нього будеш душу лити

В житті його ти не забудеш

Бо так кохають назавжди.

НАДІЯ

Коли розквітне сад весною – прийде зізнання

Буятиме надія і бажання

Для тебе це я в різних барвах намалюю

Тебе кохану пригорну, тебе зігрію

Вловлю я мить палку і чарівну про що ти мрієш

І все почнеться так, що ти зомлієш

Наші уста в одному цілому палко з’єднаються,

Тіла, що жаги не можуть чекати побираються

Пелюстки троянд червоних, падають нам на долоні

Я осипаю ними наші скроні

Це райське щастя, мить ця невловима і ясна

В цей час ти чарівна, зітхаєш так прекрасно

Ця флора нам дає ще більше насолоди, більше щастя

Забули ми про всіх, про всі невзгоди

І навіть випадковий перехожий нам не перешкода

Ну та й нехай він теж дитя природи

Йому наші флюїди зовсім не зашкодять

Ці хвилі божевільні, але такі короткі

Вони ж несуть кохання мить п’янку

Таку солодку…