| Щастя Дивлюсь я на нашу природу
На її чудесну вроду
Поволі сонечко світає
на травах іній блиском грає
лісок спросоня ворухнувся
а місяць вже на всіх надувся
його ж уже не помічають
в повітрі тихо вже лунають
сонні голоси птахів.
Я на галявині присів.
вона зі мною - спина в спину
душею лиш до неї лину
Від щастя серце завмирає
Печаль і сум тоді зникає
отак би й все життя прожив.
В цю мить нічого не хотів.
21.2.10 Все так Важко, вам скажу одразу
написати хоча б фразу
про добро, а не про зло
бо заховалось десь воно
якщо уважно в світі жити
усе навколо розуміти
то гірко й сумно враз стає.
У кожного життя своє
всі кажуть: моя хата скраю,
нічого я про це не знаю.
так і живем: всі всім нейтральні
забули принципи моральні
шукаєм вигоду у всьому,
і навіть інколи у тому,
що, ніби, робим просто так.
Сказати кожен це мастак.
самому ж легко зрозуміти
навіщо щось отак робити.
Я знаю, світ ніхто не змінить,
а твір мій хтось таки оцінить -
от бачте, я і сам такий!
Як всі, я егоїст простий.
проте я добре розумію:
себе змінити ще зумію,
Та як подумати логічно
таким суспільство буде вічно.
Одна людина тут ніхто,
хоч прокричавши разів сто,
на всю планету ці слова
це буде чутка лиш нова.
Змінити ми ніщо не зможем,
Але, можливо, допоможем
Комусь у роздумах важких,
Багато є людей таких,
Які не думають про це
Думок позбавлене лице
На інших пусто поглядає
Отак як стадо і вчиняє.
19.2.10
| 
у Вас 
