ЗАТАКТ
Початок кінця..... Вона прийшла...Він довго її чекав...Він довго чекав того часу коли вони нарешті будуть одні...ще зовсім не дорослі, але сповнені одним бажанням, яке і тримало їх разом ці два місяці.
Він привітався з нею і провів у свою кімнату. Вона вже тут бувала, тому нічого особливо не привертало її увагу...крім нього.. об’єкта її тихих почуттів і нестримного бажання, заради нього вона і прийшла.. і немає дороги назад...є тільки зараз... є тільки він і вона...і їхні юні ще зовсім дурні серця...
Вони нікуди не спішили, бо здавалося що попереду в них ще ціла вічність...а може й більше... просто сіли за комп’ютер...цей підступний наркотик сучасної молоді...сучасного світу...він є всюди...всі про нього говорять...всі ним живуть...він перевіряв свою електронну пошту, а вона переписувалась з подружкою...вони сміялися і жартували...але бажання перемагало, заставляючи думати, що не для цього вони зараз тут і не для цього вона прийшла до нього...
Він подивився в її очі, усміхнувся і промовив жартома, але з певним натяком, який він ще не навчився приховувати:
- Скажи, чого ти зараз хочеш?
- Того, чого хочеш ти... – ці слова звучали як згода, згода з усіма наступними рухами, подихами, словами і поглядами, вона усміхнулась і вони зійшлися в солодкому поцілунку...а в венах бушувала кров, сповнюючи їхні тіла нестримним бажанням....
Вони пішли в сусідню кімнату. Він обережно положив її на ліжко, не перестаючи цілувати.. але щось було не так.. в одну мить їй стало якось ніяково, він не підозрюючи про це продовжував її цілувати...він хотів її, хотів усім своїм тілом...вона це знала...але їй цього було недостатньо...він просто не любив її...Вона попросила його включити музику.. він усміхнувся, кивнув і вийшов...
Вона просто лежала і думала...вона так довго чекала цього...так сильно хотіла його, але зараз, саме в цю мить, коли досягнення їхньої мети вже так близько, щось було не так.... їй стало страшно... вони не перший раз цим займались, але щось всередині так і кричало не віддаватися йому... Вона його любила...але чи любив її він??.. Так він не раз писав їй „я люблю тебе” але чи було це щирим?? Вона так намагалася побачити це в його очах коли вони були разом, відчути коли він просто брав її за руку, коли цілував...але завжди помічала тільки бажання...і це не давало їй спокою...вона намагалася з цим змиритися, просто щоб бути поруч з ним...надіялась що може з часом це все переросте у серйозні стосунки....чекала...чекала...але цього не відбувалось...він просто її не любив...
Зараз їй захотілося все зупинити.. просто піти...просто не дати... але не було дороги назад... вона надто боялася втратити його..
Він повернувся... вона легенько усміхнулась...він ліг біля неї і поцілував...почав роздягати.. а вона просто лежала...просто слухняно відповідала на його поцілунки.. потім вона сіла на нього...знала що він саме цього хоче... знала що він це любить...любить коли вона зверху... В ньому вирувало бажання, а в ній – дивна самотність.. Він щось говорив, а вона й не чула.. з усіх сил намагалась придушити ті свої болісні думки... Ще декілька митей і він був у ній... Рухи були спочатку повільними, але з помітно наростаючим темпом...вона тихенько стогнала...але не від задоволення...ні...просто знала що йому це подобається, або просто хотіла щоб він думав що це таки від задоволення...він приволік її до себе і міцно обняв...цей невимушений рух трішки її заспокоїв... але думки залишилися...Потім вони плавно перевернулися.. він уже був над нею і в ній.. інколи він робив різкі і глибокі рухи.. їй було трошки боляче, але саме ця біль і приносила їй задоволення...вона стогнала...Це не було так як пише в книжках...це було набагато примітивніше... вони не були одним цілим...були він і вона...і кожен сам за себе...кожен хоче задовільнити свої бажання...і байдуже як там партнеру....Він просто не знав...і не міг навіть про таке подумати, що вона зараз може відчувати самотність...так...саме в цю мить, коли здавалось що весь світ для них...тільки вони були надто мізерними для цього світу....так думала вона...
Вона знала що не відчує тої точки насолоди, того оргазму, але їй було байдуже...як би це не звучало банально...але вона не хотіла нічого...хотіла щоб він закінчив і просто піти до дому, або до подружки і просто вдавати що життя прекрасне, що все так і має бути, що все було неперевершено...
Вона не знала скільки вже минуло часу...але їй здавалося що вічність... і ось він видав тихонь напружений стон... кінчив.... Вони сіли і почали цілуватися...усміхалися...а їй хотілося плакати, але він цього не помічав...він ніколи не міг зрозуміти, вгадати про що вона думає і як себе почуває...а може просто справді було байдуже... Він вийшов на балкон покурити...а вона подзвонила до подруги, домовилась про зустріч... Він трошки провів її і вони попрощались....
Вночі вона не могла заснути...дивні сни не давали їй спокою...і ось...здається заснула....і сниться їй що вони разом, що гуляють разом по дамбі, тримаються за руки і час від часу цілуються... дивляться як заходить сонце.. як десь у небі пролітають пташки...і самі б полетіли від щастя...і стали б один одному крилами, якби тільки могли...і все так прекрасно...і в кожному його русі, кожному його слові, в кожній усмішці є те „кохаю”...і добре їй.... вона щаслива....вона щаслива з ним...і тільки зараз вони і є тим „цілим”... Але враз все змінилося... вона вже не була з ним...гуляла з своїми подругами....пили легкий алкоголь...сміялися...все було начебто добре...вона любила своїх подруг...завжди їм довіряла і коли щось не так вони завжди мали при собі декілька влучних порад... і тут вона побачила його...він також був у компанії своїх друзів...проходили мимо, сміялися...враз він уловив на собі її погляд...але не привітався...просто подивився байдужими очима і відвернувся, наче й не знайомі... вона відчула як на очах наверталися сльози а всередині все зжалося від болю, від образи... дівчата це помітили і почали втішати, жартувати...і вона усміхнулася...їй просто стало байдуже...як і йому... Вона відкрила очі.. промені сонця вломлювалися в кімнату і світили в очі, не даючи додивитися сон....було ще зовсім рано, але їй вже і не хотілося спати.. сіла за комп’ютер...о так, звичайна справа...через декілька хвилин в он лайні з’явилася її подруга...переписувалися...його не було в он лайні і вона знала що ще не скоро буде, бо він дуже любив поспати, тому і заходив в Інтернет десь після 11..але це її радувало...вона просто не хотіла з ним ні говорити , ні переписуватись, знаючи що перш за все він згадає вчорашні події.. вчорашній секс...
Осі він і он лайн...серце забилося сильніше....ще трошки почекати і напише...але ні не пише...може йому не сподобалось? Може щось не так?.. Вона знала що не вміла задовольняти хлопців, бо вік ще не той...і досвід тоже ніякий...але й він мав це знати, бо в нього також не все виходило...але вона ніколи його ні в чому не винила.. можливо просто з чемності і вихованості... хоча про яку вихованість йдеться? Ще навіть не повнолітня а вже не знати що творить...люди б сказали „розпущена дівчина”...а їй все одно....немає дороги назад...та вона й не жаліє....Не витримала...написала першою ..
„привітик)) як настрій? виспався??)”
„привіт...та так сонний...”
Ну чому? Ну чому саме зараз...після вчорашнього він має бути сонний?.. хоча насправді він був не сонний...просто щось було не так...і вона про це знала....бо кожна крапочка , кожне слово в його повідомленні мали свій підтекст...і вона навчилася це помічати...навчилася читати між рядками...між крапками...
В такому ж дусі переписувались ще десь пів години...може більше.... не має значення....потім він кудись пішов...сказав що напише коли вернеться...
І вона чекала.. вона привикла бути сильною...не показувати своїх почуттів...привикла бути байдужою.. і тільки одна її подруга знала, що насправді з нею відбувалося... вона почала з нею переписуватись...розказала всі минулі події... та завжди вміла її розвеселити, розрадити і підняти настрій...і цього разу в неї це також получилося....вона відволіклася. хоча насправді і ця подруга не знала одного.. не знала, що вона його настільки любить...вона надто вміло привикла приховувати свою любов..
Він прийшов...знову біля його ніку з’явилася зелена квіточка – он лайн... домовилися про зустріч...знову кудись побіг...
В той день усе закінчилося...а може почалося....почалося її нове життя в якому не було його... але як їй не було тоді боляче вона привикла вдавати байдужість... а може і справді було байдуже...вони попрощалися...попрощалися назавжди...сказали „бувай” усім почуттям і стосункам...і тихе...болюче „привіт” - дружбі...так дружбі!...
НОВИЙ ТАКТ
Нове життя
Жива скринька
Це був новий ранок...нове життя....Вона проснулася і на її обличчі вперше за ці два останні тижні сяяла щира посмішка. Вона усвідомлювала що його нема, і не буде, тому вирішила просто викреслити з свого життя...і почати нове, де все буде по іншому, де все буде так як захоче вона, де вона буде вільною. Ця думка наповнювала її життям і надією, надією у своє щастя, про яке вона можливо ще не знає, просто сама думка що цього разу вона його не пропустить і не помилиться, викликала в неї радісну усмішку..
А може і справді не існує тої любові. Може це просто якийсь злий жарт її долі змусити її думати що вона його кохає.. але тепер це вже не має значення.
Майже весь день усмішка не зходила з її обличчя. Її навіть почала подобатися думка що тепер вони тільки „друзі” так друзі.. Ніякої відповідальності, ніяких образ, тільки й дружбою це не назвеш, бо друзям і довіришся і вони тобі розказують все. Він тепер для неї „колишній хлопець” і все..
„Може то треба нового хлопця знайти?”.. думала вона. Кажуть що коли знаходиш щось нове то про старе швидше забувається... Але вона цього не хотіла, не хотіла хлопців, просто вони всі для неї стали якимись однаковими і не цікавими, тому й вирішила довірити це питання долі, якщо знайдеться хтось, хто їй справді сподобається, то нехай. Але зараз вона нікуди не спішить. Вона ще молода і ще все життя попереду.
Пішла гуляти. Подруги їй дивувалися і не могли повірити і зрозуміти чому вона така весела.
Вони давно її такою не бачили, навіть коли вона була з ним то в її навіть ,здавалося веселому настрої, часом ввижалися сумні нотки а іноді навіть болісні. А зараз вона просто сяяла. Але це їм навіть подобалося, саме за це вони її і любили, за її веселість і почуття гумору...Вони довго гуляли, і все було добре. Вона відчувала спокій. Вона була щасливою.
Та тільки це нове життя виявилось не таким уже й радісним як їй здавалось спочатку...пройшло декілька днів і вони почала відчувати його нестачу...так ніби якусь частинку її душі вирізали і посадили в клітку і відвезли світ за очі. Вона почала скучати за ним.. їй не вистачало того змішаного відчуття щастя і болю, коли вони були разом... їй не вистачало його поцілунків, обіймів, слів, поглядів, дотиків, подихів... всього... всього що в них було...всього що перш за все робило її щасливою. А тепер цього нема.. це заборонили вичеркнули, вирізали, спалили, зруйнували... і сліду не лишилось...тільки біль і спогади... На мить їй здалось що весь світ навкруги неї потемнів, бо в ньому більше не було його... і не буде.. Так вона сумує за ним, жаліє за всім втраченим, але вона не дозволить більше йому проникнути в її життя... надто він їй зробив боляче, заставивши почувати себе використаною...так! використаною! Після того як вона йому віддалась, віддалась, а так цього не хотіла...він просто покинув її... залишив одну... на самоті з усіма її думками і відчуттями...але ні!!! Менш за все вона хотіла винуватити його...не хотіла його ненавидіти.... нехай краще все залишиться так як є... Він ніколи не буде для неї ворогом...
Але й бути друзями виявилось не так просто.. Вона все ще думала і надіялась що він повернеться, що все буде так як раніше, але нічого такого не відбувалось. Вони переписувались кожен день в асьці ..і з кожним днем їй все більше і більше його не вистачало... І вона не могла нікому про це розповісти.. Нехай всі думають що все в неї добре. Вона не хотіла щоб хтось її жалів...бо через це їй би стало ще гірше. Тому вона мовчала просто мовчала і залишалась на одині з своїми почуттями.. Але довго мовчати вона не змогла...Така вже вона була, не могла довго щось приховувати.. І знала що хоть комусь, але вона має все розказати.. Вилити душу.. І вона знала хто буде цією людиною, хто буде її цією маленькою, живою скринькою, яка ніколи не відкриє її маленький секрет, яка буде поруч і просто буде знати, знати що відбувається в її душі. Яка буде розуміти кожен її погляд і буде знати скільки всього не сказаного в ньому криється, не сказаного для інших, але знане нею..
Вона просто запитала „ Ти хочеш бути моєю маленькою живою скринькою?”... Можливо це звучало трошки безглуздо, але їй було байдуже і вона побачила що ця людина зрозуміла що це щось дуже важливе.. не замислюючись ні на мить вона просто подарувала їй свій великий секрет...секрет свого болю... Новий сюрприз її долі
Просто бути щасливою
Та незабаром в її житті сталась ще одна незабутня історія...історія назавжди...
Гуляючи з подругою вони часто любила посміятися і можливо інколи навіть пофліртувати до незнайомих хлопців. Вони звикли що часто до них віталися або підходили хлопці.. але інколи їм це навіть подобалося... це було щось на кшталт маленької самозакоханості... подобалось що на них звертають увагу і що вони подобаються.
Одного дня просто прогулюючись біля свого району... до дівчат привіталися два хлопці... в одному з них Вона зразу впізнала хлопця який був у неї в друзях в контакті. Але вони ніколи не спілкувалися... Можливо просто були наче для числа друзів один в одного. На наступний день вона вирішила йому написати... просто перевірити чи він її впізнав... хлопець був досить симпатичний і щось її у ньому дуже приваблювало...І це було досить дивно для неї, адже після Нього їй за цей час більше ніхто не подобався.. Але нажаль він її не впізнав.. але це був початок їхнього спілкування.. Вони почали переписуватися майже кожен день і з кожним днем він подобався їй все більше і більше...і здавалось вона йому також.. Він часто робив їй компліменти і був романтиком... а саме романтики їй і не вистачало в стосунках з Ним.. Домовились про зустріч...Тоді вона навіть не могла подумати що ця людина справді змінить її життя...
Вони просто гуляли і вона була щаслива... В той день вони почали зустрічатися.. Їй навіть тоді трішки здавалося що це не серйозно.. Хоча насправді Вона всією душею бажала щоб все було по справжньому...все було серйозно.. Вони почали ще частіше переписуватися.. Частіше бачитися.. І в кожному його поцілунку, кожному слові.. в кожному погляді були краплинки того справжнього...того що робило її щасливою.... За один лиш місяць вона покохала його....і здавалось, що такого ще з нею ніколи не відбувалось, вона була найщасливіша в світі, коли він просто був поруч, а коли його не було... то вона просто існувала і раділа тому що він в неї є...Кожна хвилинка проведена з ним заставляли її серце битися все сильніше...а коли вони прощалися то воно ледве не виривалося на зовню...до нього... Це була казка... А він був її принцом...і вперше вжитті вона стала принцесою...Вперше вона назвала його Своїм Коханим...Він обіцяв їй завжди бути поруч...Завжди підтримувати її... І пообіцяв ніколи не кривдити і не робити боляче... І це все що їй було потрібно... Просто знати що він є в неї, що він любить її..
Ще одне розчарування
Пройшло два місяці її щастя…стало боляче.. Тихо догорав ще один марно прожитий день...Вона просто сиділа біля вікна і думала про вічність... Чи просто намагалася думати про неї, щоб забути про всі свої проблеми і думки які її тривожили останнім часом... і так хотілося закурити... ніжно обпекти свої легені гірким димом... але вона цього не зробить... чемна дівчинка... не порушить своєї обіцянки собі більше ніколи не підносити до уст цей легенький наркотик...який ще ніколи не викликав в неї залежність, що відбувалося з деякими її подругами... чемна наївна дівчинка яка наївно вірить що знає про життя все... хоча десь глибоко в підсвідомості усвідомлює свою помилку... але йде далі, щоб ніхто не замітив що вона слабка... Слабка бо любить... любить і готова віддати усе заради любові...хоча чітко усвідомлює свої помилку... свій ще один крок в нікуди... Щастя... і це все що їй потрібно... наївна...адже щастя потрібне всім... і це не так мало як здається на перший погляд... іноді люди все життя борються за те щоб отримати декілька хвилин того задоволення... тієї свободи... Щастя...
Хоча і досі намагається вірити що все під її контролем... що все буде так як захоче вона...і знає...що доля приготувала їй ще багато сюрпризів і не всі будуть для неї чимось хорошим...
Ми ніколи не зможемо бути володарями своєї долі...ми завжди залишатимемося під її владою... і ще є Час... який тримає нашу долю за руку і не дає їй можливості, ні виправити помилок, ні загоїти тяжкі рани... Він просто іде вперед.. в напрямку вічності...
Вона просто сиділа і вдивлялася в темряву… думки лилися тоненьким струмочком в її голові... вона просто не знала...не знала продовження цієї казки... яка робила її слабкою, казки під назвою Кохання і так хотілось придумати хеппі енд... щоб все було добре...але це була проста жорстока реальність, яка поглинала її свідомість всіма проблемама і відчуттями... коли усміхаєшся людям а всередині все розривається від тихого нестерпного болю... і живеш далі...живеш і віриш що та чи інша людина прийшла в твоє життя щоб зробити тебе щасливою, а насправді ставить ще одну пляму на твоєму полотні життя...і друзі яких ти вважаєш найкращими переступають через тебе, коли їм це вигідно...і наче і друзями ніколи не були...а вона продовжує їх любити... навіщо?? І сама не знає... може просто звикла, а може просто не можливо вирвати з серця те, що стало тобі рідним..
А потім приходить ненависть… коли дізнаєшся що ця людина зрадила тебе від кінчиків твого тіла до душі… сьогодні вона дещо зрозуміла.. друга треба боятися в 10 раз більше ніж ворога, особливо коли він тебе зраджує.... бо ворог найбільше що може зробити це вбити твоє тіло і поранити душу, а друг він вбиває твою душу і трошки ранить тіло....а це набагато більше....ось вона зараз і загубила кусочок душі....разом з подругою...
Але більше вона цього не дозволить… жаль тільки що історія Назавжди виявилася смертною...розтанула як сніг навесні… але вона просто буде продовжувати любити його свого першого «Коханого» просто щоб не зрадити своїй доброті… буде вірити в нього вірити навіть якщо він більше ніколи її не згадає…і десь в глибині душі буде надіятися про продовження…. Тільки цього разу розум переможе серце… а якщо ні, то вона сама заставить своє серце замовчати….бо воно завжди приносить їй біль…за її щирість і довіру людям… але і всією душею буде вдячна йому, що вона просто любила і зараз не потребує нічого взамін… просто тепер вона буде любити весь світ…природу, сонце місяць, бо вони ніколи не зрадять і не скривдять її… Люблю тебе життя…
І тільки одна солона сльза потекла по її щоці….але більше не можна…туш потече..
|
та
у Вас 
0