Засміюся я дзвінко, мій сміх полетить наче дим, аж до синього неба, Серед гір зазвучить, гір старих, що велично в тумані дрімають. По долині покотиться, серед джмелів, що гудуть щось до себе, Попливе по воді, мов латаття розквітле, і рибалки його не впіймають. Між дерев, по лісах, хащах темних він знайде стежину до тебе, Він як я, попри все, обійме наче вітер, що в берези сережку зірвав. І не треба казати нічого, лиш тиша та сміх мій ...Не треба... Я чекала цю мить, ось настала весна, і я знаю ти теж це чекав!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар. Знаєте, світ був таким, є і, мабуть, залишиться. Просто нам випала доля це зрозуміти і навчитися жити з цим. Історія, на жаль чи на щастя, циклічна, і в цій історії доля нашої країн
у Вас 
