1.
О Боже мій!
Я все-таки люблю
цю жінку. Вона від мене
крилася журбою. Вона до мене
ближчою не стала. Та я люблю її —
І очі, й губи, й груди… Хоч самоту свою
ніколи не розвію
в ній. 2.
Розхристане моє багаття,
Самотність відчаю,
величчя безвість,
послухай лиш бо —
як зірки лунають! Коли ж ти, жінко,
схаменешся в мене?! Коли почуєш
той жорстокий гомін,
той дзвін набатний,
що, як сонце, гине
в моєму серці? 3.
Спи, кохана.
Нехай Господь сьогодні
тобі насниться...
І розгойдає в зоряній колисці. А коли зійде ранок,
я знов тебе
до тиші
відпущу.
| 
у Вас 
2
