ЄДИНА (цикл, ІІ частина)

* * *

Кінцівка холодного літа.

Серпневої тиші надлом.

Над нами бездонність розлита,

І чайка ряхтливим крилом

Нам знаки якісь посилає,

Неначебто знає вона,

Що в цьому пустельному краї

Самотність — як чарка вина.

* * *

Ти зачепилась за мене

кінчиком серця

й гадала, що знайдеш

рятунок од світу.

Але ж я і сам

не знав,

де приткнутися з болем.

І довго б між нами

гойдалася сутінь,

якби ми не стали

зірками.

* * *

У таїну твоїх таїн

Я проникав бентежно,

Та заблукав серед руїн

Мій дух необережно.

О, як відлуння самоти

З тобою нас дробило!

Мовчала ти. Кохала ти.

Душі здригались крила.

Не вистачало вічних див

Для наших снів святилищ.

А ми чекали інших днів,

Які в нас не здійснились.

І потаємний зодіак

Наш вирок позамежний,

Немов хиткої долі знак,

Змінив на протилежний.

* * *

Такою створила тебе

Не мати, а вічність.

І от на шляху до небес

Мене твої вічі

Спинили окрай самоти

За мить до відльоту.

…Стоять поміж нами світи

І тчуть позолоту.

* * *

Поверни мою долю до себе,

Не заплач над хвилинами гри.

Цього віку прощальний перебіг

Нам війне золоті вечори.

І не стане ні поля, ні стебел —

Тільки вічна жага забуття.

І тоді ми впадемо за верби

Невідмоленим криком знаття.

* * *

Випий до дна —

Тільки мене.

Все, що мина,

Хай промине.

Чара для двох —

Зілля ночей

З інших епох

Струмом тече.

І спалахне

Пам’яті вир.

Випий мене

Порухом зір.

* * *

І Різдво без тебе — не Різдво.

І вечеря — зовсім не вечеря.

І терпкої ночі торжество

Поглинає туга невичерпна.

Й на моїх застуджених устах

Заіскрили зоряні крижинки.

Понад нами — все ще висота,

Поміж нами — вже ані стежинки.

І чекаю знову, як вина

Тиші, у якій крізь лихоліття

Наді мною раптом пролуна

Перша мить твого тисячоліття.