Подувом в повітрі намалюю Життя своє із пари, що над чаєм Пальцями холодними тамую, Сплітаючи із видуманим раєм. Сплітаючи із грою почуттів Чи гамою невдалих кольорів… Все рівно тим, хто за вечірнім небом Відкрив щось більше, ніж зірки для себе. Немає красивішого нічого, Ніж сонце, що сховалося у хмари, Кладе собі промінчиків дорогу І сходить під мелодію ударів… Мабуть, краси тоді найбільша сила, Коли у пелюстках рожевих квітів Метелик заховає свої крила І зникне для усіх в цілому світі... Нестерпно лиш, коли безперестанку Ховають очі скриньку почуттів, На жаль, так не дійшовши до пристанку, Спиняюсь перша у забаві слів. І десь, колись, на парі свого чаю Без жодних фарб я намалюю сніг І те, що я давно чудово знаю, Сказати ти мені чомусь не зміг… =)
Вірш сильний.Мені сподобався в цілому.Видно автора душу і роз*ятрені ба ,навіть,сумні почуття.Про красу і метелика сильно сказано.Образність на п*ять балів.Творчого натхнення,Людо.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
