Дивна штука доля, то вона забирає у тебе все, то мовби жаліє і все дає. Він вважав себе щасливою людиною, із дружиною прожив досить довго і дружньо. А потім все пішло шкереберть: втратив роботу, розпочалися негаразди в сімї, через деякий час і розлучення. У цій чорній полосі єдине, що вдалося зробити, це розвестися цивилізовано. З колишньою вони до сих пір друзі. Розпочалися будні самотнього чоловіка, навіть подобатися стало. Діти дорослі, відповідальності практично немає. Жінок у житті не бракувало, аж сам дивувався, скільки одиноких навколо і кожна шукала щастя, хотіла кохати і бути коханою, а він ніколи і нікого не обманював, говорив відкрито про стосунки і свої почуття. Вірніше, про те, що почуттів немає, як би цинічно це не звучало, лише тільки фізична близькість йому була потрібна. До певного моменту..... Одного разу, прогулюючись біля порту він побачив пару стареньких людей. Аж зупинився, щоб подивитися. Ніби нічого незвичного, але... Дідусь дарував своїй бабусі квіти. Маленький букет ромашок. Те, як дивилася вона на нього, як Він поцілував її у щоку і пригорнув до себе... Йому теж захотілося такого погляду, таких стосунків, обійняти так, як і цей дідусь свою бабусю: ніжно і лагідно. Та доля з ним все гралася. Жінки були, а почуття не приходили, то ж він сам вже починав їх придумувати. Але те, що нещиро, швидко закінчується. Його прихильницям нічого не бракувало, але ж серцю не накажеш. Залишалося тільки мріяти. І от зараз, сидячи у плацкартному вагоні за одним столиком із жінкою, яку вважав втраченою назавжди, його серце стукалося то у шаленному ритмі, то завмирало і якесь дивне почуття ніби охоплювало все тіло. А очі! Очі дивилися на ту ЄДИНУ, яку він так довго шукав і тепер був впевнений, що не втратить і нікуди не відпустить. Щоб не сталося, він буде старатися зберегти своє кохання, яке йому доля подарувала так неочікувано.
А Доля дивилася із висоти темного неба і задоволено посміхалася... Вони пройшли її випробування і тепер заслуговують на щастя.
От -от...Це Ева. Навіть не змій, він що...просто запропонував......а ми тепер мучимось Недарма кажуть, "послухай жінку і зроби по своєму " Шкода, що Адам цього прислів"я незнав. Так би і бігали собі наголяка і раділи життю.(Я жартую......якби не цей гріх, то мужчини всеодно б придумали щось....ну війну наприклад )
Із гарними героями нас познайомила Тамара. Їх подальша доля небайдужа нам до цих пір. І це ще не закінчення тієї недавньої історії, чомусь саме це відчуваю...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Та я ночей неспав, щоб цих декілька рядків написати 
)
