Мов кохання твоє запізніле Обізвалося й заговорило, - Прошуміла гроза, відгриміла І затихла поволі, безсило. Пронеслася шалена і змовкла, Незбагненна така, нез’ясовна… Їй услід усміхався – промоклий, - І щасливий уже безумовно!
Я вдячний тобі, Людмило, за добрі слова. Якби ти ще змогла пригадати, як хтось, днем раніше, спонукав мене до написання цього вірша, тоді тобі взагалі було б усе зрозуміло у ньому...
Вже вийшла і змушена була вернутися, щоб перепитати: цей вірш був першим чи той, де Ви потухли(пробачте, але це Ваші слова у моєму розумінні). Бо, коли той був другим, то тепер зрозуміло, на що пішли всі Ваші сили! А пам"ять у мене вибіркова - запам"ятивала. Але ж який фейерверк почуттів у мінімальній кількості строф!
Вірша я написав після того, як прочитав у коментарі твоє побажання: "Захотілося, щоб ви усміхнулися..." . Ось і довелося показувати себе іншим - уже веселим, виконуючи твоє прохання...
Дуже герно! Даруйте, але на мій погляд було б ще краще коли б переставити так: "Прошуміла гроза, відгриміла І затихла поволі, безсило - Мов кохання твоє запізніле Обізвалося й заговорило" х1000
Так спочатку й написав, чесне слово, але мені чомусь не сподобався такий варіант. Не можу навіть пояснити чому, проте, коли вже розміщував на сайті цього вірша, поміняв рядки місцями. Може, ще будуть у когось думки, то охоче прислухаюся до них... Дякую вам.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
