прощавай...

Ти ж вирішив - для нас так краще буде,
любов стомилась твоє серце гріти.
В очах твоїх було жахливо пусто.
Чому? Що сталось? Хочу зрозуміти.

Іще щось кажеш, я уже не чую
не бачу, не живу, не відчуваю.
Світ рушився... Його вже не існує.
Є лиш твій погляд. Як же він вбиває!

Це так жорстоко. В пекло опустилась
із раю наче птах побитий впала.
Жила, кохала - вмерла, отруїлась,
сміялась, плакала, жила, кохала.

Упала в транс, щоб тільки не проснутись
не повернутись в дійсність - там боліло.
Де ж він, мій світ, я хочу так вернутись.
Зігрітись знову серце б так хотіло...

Ти змовк. Стоїш, не опустивши очі.
Мабуть тепер я маю говорити?
Ні. Не скажу ні слова. Що ще хочеш?
Ти хочеш до кінця мене добити.

Ти подивись на мене, на людину,
яка тобі всі мрії віддавала...
Я втратила усе в одну хвилину.
Я втратила того, кого кохала.

Все ж не побачиш сліз. Не буде плачу.
А я змовчу, хоч хочеться кричати.
Життя є в мене. Я його не втрачу
і пронесу крізь помилки і втрати.

Зробила крок. За ним зробила другий.
Куди іду - не знаю, ще не знаю.
Життя - шляхи в минуле і майбутнє.
З них двох собі майбутнє вибираю