Розплітає мила
коси…
Розплітає мила коси
На отави,на покоси…
Клен похнюпився,шепоче –
Серед ночі,ясен-ночі.
А волосся,мов колосся –
Сонця промінь золотий…
Мені згадується й досі
Віз Чумацький,пресвятий.
Зорі чисті,як в намисті
Купол неба,благодать…
І летіло з вітром листя
Через річку,через кладь.
Ми удвох,одні єдині
На отаві,як перині..
Та ще місяць до світання
Милувавсь згори коханням.
|