* * *
Як п’янила весна у обіймах твоїх!
А в небесних очах – тільки гріх.
У бузкових садах солов’їні пісні...
Захворів я тобою, неначе ві сні. Та весна чарувала й несла на крилі...
Я закохане серце спинити не в силі –
В карі очі твої, наче в лагідні хвилі
Потонув я з тобою в гріху-божевіллі... Як кружляв у танку нас медовий розмай!
Чому, мила, у вересні кажеш: “Прощай!”?
Чому очі твої повні сліз і журби?
- “Не кохаю тебе!”... Дощ загув по трубі... Осінь, же мила, змий моє горе,
Листям закидай стежки ті і гори,
Де ще блукає весняний розмай,
Де ще відлунює зле те “Прощай”... Більше не можу хворіти тобою.
Більше не мрію. Мрії журбою
У вирій злетіли – нас розділили,
Час розділили – зиму зустріли...
| 
та
у Вас 
0
