Навпіл світ: це – мені, те – тобі.
Нарікань і образ не треба.
Так рівнесенько землю навпіл.
Та заплакало небо... Квітів вдосталь тобі і мені,–
Всього вдосталь, щоб жити й радіти.
Не піду, не ступлю за межу.
Та розгнівався вітер... Пересуди, зневіра, біль –
Вже далеко позаду все це.
Так просторо і легко думкам.
...Та розбилося серце.
| 
у Вас 
