Я не митець, я навіть не людина Далека від ідеалу, проте й не тварина. Є почуття глибокі і душа відкрита Серце є велике, та навіки закрите. Навіщо мені очі,коли тебе не бачать? Навіщо ці слова, котрі нічого не значать? Руки теплі і тендітні... Думки, нікому непомітні... Для кого ми народжуєм любов? Для кого живемо знов і знов? Навіщо сни і мрії блакитні? Навіщо людям щастя потрібне? Чому так жадібно прагнемо жити? І долю свою хочем змінити... Ми повинні себе побачити Інших треба ж пробачити! Віддати те, що маєм віддати І не чекати на те, що хочем забрати! Ми не митці, ми навіть не люди. Далекі від ідеалу...такими і будем!
Та люди ми! Насправді, люди!.. Тому хвилює все, болить, І розриває серце груди, І ловим на папір цю мить. Бо непомітно вкралась думка: "Ти митець!.." ...Хай йому грець!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
