Ти робив глибокі рани в моєму серці гостропідточеним простим олівцем. Я ж німіла від болю, а ти все штрихував, штрихував...Ти обмотував мене електричними проводами, таку вільну, таку щиру....колись.Ти обдаровував важкими думками...В іншому випадку світ не прочитав би цих рядків. Я намагаюсь думати, прискорювати потік сірої речовини- ти того вимагав. Та де ж : такі люди , як я, не вміють жити розумом- серце їх вічний провідник. Було говорили: "Стримуйся, вгамуйся трішки. Завуалюй свої почуття". Я не можу...я скорше вмру...я не народилася з ланцюгами на руках і не бачу жодної людини , яка мала б право заборонити мені відчувати. Я не хочу збирати всі сльози і усмішки на дні душі, а потім вибухнути, як вулкан і стати душевно хворою. Я не хочу, щоб про мене тихо говорили, я хочу, щоб про мене голосно мовчали. Назви хоч одну фальшиву емоцію, доведи, констатуй факти, науковець!Знай, що я не залізна...а ти штрихуй, ти штрихуй, художник!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
