Жива правда

Коли відокремились тихо

Від гурту хмільного удвох, -

Із суміші смутку і сміху

Зіткали ми наш діалог.

Про перші цілунки невмілі,

Весняної ночі в саду.

Як іншого ти полюбила,

Не знаючи те, на біду.

Хоч доля уперто штовхала

До мене під друзів смішок,

Бо в ніч на Івана Купала

Піймався мені твій вінок.

Про те, як плели небилиці

Від заздрості товариші,

Коли я подавсь до столиці

З жагою до знань у душі.

Ми довго соромились, горді,

Сказати взаємно: - Прости!..

Хоч знали, що зараз у моді

Підводити давні мости.

Засліплені місячним сяйвом,

До ранку брели вздовж ріки,

Стеблинок милуючись майвом,

Схиливши щоку до щоки.

Печалі сьорбнувши немало,

Для втіхи знаходили мить

Під вербами в травах прив’ялих,

Де нить павутинна бринить.

І я у відвертій розмові

З тобою удруге на днях,

Кохання побачив раптово

До себе в жіночих очах.