Вони були як кораблі у морі... - Вірші про кохання

Вони були як кораблі у морі,
Літали, не сягаючи землі,
Лише між хмар були вони на волі
Й купались в передранішній імлі.

Свободу, мов птахам вітри їм дали,
Спували їх дощами небеса,
Їхз губи сонцю губи цілували
Й на вії осідала їм роса.

То янголи були чи може діти,
Які ніколи ще не знали матерів,
То були зорі,Що завжди будуть горіти,
Вони-це пісня, що співається без слів.

Та якось хтось на землю з них спустився,
Щоб глянуть знизу, як горять світила.
Чи був то сон, що десь під ранок снився,
Чи мрія, що всевладно захопила.

Там були далі необмежено просторі,
Що омивались подихом землі,
Залишені сліди людських історій
Згрібали руки часу чималі.

Там було все не так, як в небі неозорім.
Там щастя вимірялось не ковтком блакиті.
Там щастя- очі-пелюстки прозхорі,
Там щастя -губи для цілунку привідкриті.

Там в погляді вміщалось ціле небо
І дотик рук кришив холодні брили,
Щоб жити -навіть дихати не треба-
Кохання в серце щастя вже вселило.

І раптом так лишитись захотілось,
Щоб хоч на мить пізнать принад бажанних,
Щоб й на собі відчути дотик світла,
Та не від сонця,а від губ коханих

Й душа, яка між зір жила й здійнялась,
Щоб назавжди зостатись, із небес помчала,
Без міри прянощами трав земних спувалась
Й всіма зустрічними, що там внизу стрічала.

Тоді і щастя запашне вона пізнала,
Й в зіниці інших небо своє лила,
Але про зраду ще тоді не знала,
Бо віриила всім тим кого любила.

вона любила сильно так й нестримно,
Бо так її навчив любити вітер,
Та раптом стало так безбарвно й зимно,
Коли пропали всі весняні квіти.

та не зівяли, ні, їх позривали,
А потім викинули,щоби спомин стерти,
Навіщо ж сіяли й коханням поливали,
Якщо вони приречині померти?

і плакала, і серце зашивала,
Не знала в кого в небо попроситись,
Лиш знала, що цей шлях сама обрала,
Й прийдеться їй повік з людьми лишитись.

тод1 й любити розучилась, як дитина
і більш не вірила нікому, тільки вітру,
Навчилась квітів оминать місцину,
і вже душа її давно відквітла.

Пізнавши зраду й біль- ти вже людина,
Бо ще до цього янгол світлий ти.
Кохання-добровільна гільйотина,
Та всім судилося туди іти.