Пройшло уже не мало літ, та пам'ять не стирає цю першу мить, яка усіх закоханих лякає. Не зню я, але тоді мені чомусь здалося все те, що я намріяла збулося. Були тоді ми молоді, збентежені обоє, як ти до мене підійшов і обійняв рукою. Ми зустріч нашу понесли до парку під горою. Життя моє дівочеє з'єдналося з тобою. Пройшли з тобою, ми у двох, тернистими шляхами. Сини давно вже виросли і не живуть із нами, але тепер, як і колись, мені чомусь здається, що не даремно у грудях так сильно серце б'ється.
|