Важкі повіки, білою пеленою Обтяжили очі. І голубизна, що досі жевріла, Ключем журавлиним в небо взлетіла. І сльози навертались Дощем осіннім, туману маною. І тихо стояти не хватало сил І лиш вітер з очей краплі струсив.
Важкі повіки пеленою Лягли на очі й забіліли, А неба синь, що в них жевріла, Ключем журавликів злетіла В світи далекі й невідомі, І сльози знов течуть невтомно Дощем осіннім і холодним... А я чекаю на погоду І на весняний промінь сонця, Що стане серцю охоронцем І прожене правічну втому... А поки що - хай теплий спомин Про вЕсну, літо й море синє У мою душу знов прилине!...
Маріано, це я показата Тобі, як можна працювати зі словом і думкою, відпускай її - хай летить аж до зірок! А це мені зайняло рівно дві хвилини на написання.
Якщо твоя душа має таку потребу - пиши! вчися, прислухайся, працюй над собою, шукай слова, свої Образи і рими і не бійся суворої критики чи навіть осуду, бо все починається з малого... через терня до зірок!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ото ж бо. Дбайте про ваше здоров’я, а Пегас, може, до вас сам прилетить, чи якась Муза. Медитуйте і намедитуєте спокій та повагу до усіх. І
у Вас 
0
