Ніжно-довічне наше кохання, З присмаком тУги, пристрасті й сліз, Холодом віє, мить - вже вогняно, Наче комета, показує хвіст.
Ніжно-довічне і ненаситне, Очі - безмежжя, в них - світу суть І безконечне свято блакиті, Що кожен прагне душею сягнуть.
Ніч одкровення ляже на плечі, Зору явивши те, що нема. Ти ж знову прагнеш до самозречень Торкнуть вустами мого чола...
Вогнем кохання дух спопеляєм, Все злато світу - ніщо не варт, Ми надто прагнем торкнутись раю, - Чи ж це не схоже на долі жарт?...
Не зупиняйся, минуле радо Тебе до ніжних штовха обійм, Бо лиш кохання над нами владне, Заради нього - живи і мрій!
|