Я сам не свій і геть не розумію Свого життя у натовпі життів, Я втратив те, про що нахабно мрію, А поміж тим на авто перевів І дихання, і кліпання очей, А ще так само, зовсім незалежно З'являється й зникає суть речей, Що згадують про тебе обережно: Не встигло ще схолонути горнятко, На відстані спікаючи украй, Я втратив глузд, ревнуючи загадку, Що з уст твоїх украв гарячий чай. Я сам не свій, та як мені бракує Присутності твого серцебиття! Твоя душа - єдине, що лікує Моє на смерть приречене життя.
Похвально, похвально, Людмило Іванівно, писати жінці від імені чоловіка. Гарно увійшли у чоловічий образ і рядками поезії відзеркалили його стан душі. Як кажуть наші брати росіяни - недурственно ! Оцінив +5 )))
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
