Таємничо-розкішні Ти можливо підеш, не залишивши в дверях ключі, Розпускаючи в небі свої білосніжні пір’їни, Дні стираються враз, дні – розтоплені сльози свічі, Краплі змиють сліди, закарбують у мріях руїни. Не почуєш мій крок, не вполюю ходу твоїх ніг, Не воскресне мій стукіт у фарбу закритих дверей, Та прошу лиш одне. Як зустрінемось в ситі доріг, Не заплющуй своїх таємничо-розкішних очей. Тих прекрасних очей… Я вбачаю їх дно, я давно вже у них потонув, Змах тоненької вії розрізує тіло до крові, В їх озерній блакиті я серце навіки забув, Там, де вітер свободи і запах моєї любові. Ти колись говорила, що є дещо більше за нас, Та осінні дерева кидали листок за листком, То не листя, то ми. Нас фарбує, зриваючи, час, Загубилось тепло. Грудень вкриє і вб’є полотном. Та, будь-ласка, залиш ніжне сяйво двох милих світил, Трохи світла в пітьмі, доброти у думках моїх грішних, Я так хочу літати. Вже звик до розправлених крил В твоїм небі самотнім очей таємничо-розкішних.. Тих прекрасних очей…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
