Весняна повінь знов мою душу заполонила, Пташиний гомін її збентежив, мов голос милий.
З далеких далей молю – озвися відлунням грому, Аби печалі могла прогнати й правічну втому!
Хай подих вітру мені шепоче про тебе, Милий, Я сльози витру, я до життя знайду знов сили.
Літаю в висі на крилах мрій, аж по під хмари… Молю – озвися з далеких далей, ким серце марить!
|