Мені нагадався мій один дуже старий схожий вірш... Сонце сідає, Вечір вже скоро. Ти пам’ятаєш, Що було вчора? Ми віддавались Нашим бажанням, Спрагло кохались Аж до світання. Ми обіймались З ранку до ночі, І цілувались, Дивлячись в очі. Ми милувалися Зорями неба. Душі єдналися - Що більше треба? День залишає Смак насолоди, Швидко минає, Так мені шкода. ...Знову сідає Сонце за гору. Я зачекаю - Прийдеш бо скоро...
Пані Катерино, а якщо спробувати трохи риму підправити у першому куплеті, наприклад - Ти пам’ятаєш вечори, Як небо ясними зірками До нас всміхалося згори, Неначе це було не з нами?...
Дуже вдячна, Наталочко, за підказку, але ти добре знєш, що від першого куплета ниточка потягнеться і до всіх інших.Твою підказку я собі записала і може використаю у другому вірші.Спасибі!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:І, все ж: треба б все таки говорити те, що є. Я нічого не перебільшую: усе це- не моє, як ви кажете, ОСОБИСТЕ бачення Америки, а- досвід з життя.
у Вас 
0
+5!!!