*****
Самотній пляж, вже осінь пізня,
Пустинний берег міста Судака.
Штормило море, немов пісня,
А я йому розказував вірша. А вітер, знай, собі сердився,
Що не згадав про нього я.
Він з хвилями об берег бився…
Аж тут з’явилася зоря. Вмить стихло море, що й казати,
Замовкнув вітер з темноти,
Я запитав як зірку звати,
Це була, Галю, зірка – ти. Зоря сіяла так яскраво,
Мені снаги в житті дала.
Таких світил на світі мало…
Проміння їх - частка тепла. Як світиш ти, росте калина,
Край в вишиванці розквіта,
Бо там, де ти – прекрасна днина
І не буває в світі зла. Бо там, де ти, дрібненький дощик,
Веселка світлом виграє.
Бо там, де ти, вариться борщик…
Лиш ти на світі така є. Бо там, де ти лелека в’ється,
Вода з-під каменя дзюрчить.
В очах твоїх душа іскриться
І серце щире стукотить. Бо там, де ти, там Україна,
Пшеничка з зерна пророста,
Там пісня лине солов’їна
І книга пишеться свята.
| 
та
у Вас 
0
