Неповнолітня
Не
кохай маленька, ні не треба,
Ще
й нема тобі п'ятнадцять літ.
Свідки
зорі та вечірнє небо
Ти
пізнаєш цей жорстокий світ...
Буде
він з тобою найніжніший,
Ласкою
огорне і теплом.
І
слова солодкі наймиліші
В
серце стане сіяти зерном.
Ти
не зможеш думати про когось,
Бо
щебече краще солов’я.
Зацілує
і тихенько в голос
Прошепоче:
«Зараз ти моя».
Ти
кохати хочеш, мрій багато,
І
тепер вже спокою нема.
Та
тебе не зможе покохати,
Це
пройде - залишишся сама.
Звинуватиш
ти його у тому,
Що
він камінь і холодний лід.
І
в сльозах повернешся додому,
Бо
«любові» весь облетів цвіт.
Дарувавши
тіло добре знала
Так
не буде завжди, це оман.
Пристрасть,
ти коханням називала.
Не
кохання це, лише туман.
Вірила
йому, скажи для чого ?
Був
брехливим, та за це пробач.
І
образи тут вже нідочого.
Не
кохай маленька і не плач.