Землю вкриє коштовний килим Нашептавши журливий клич… Біль озветься безмовно й тихо, Як безсоння в осінню ніч. Це не листя кружляє світом, Не туманом спадає тінь… Це кохання, що нездійсненне Шаленіє, як заметіль. А гадалось – Весна безсмертна Поселилась в душі повік… Та підступна приходить Осінь – Серце крає прощальний крик. Це із птаством курличе щастя – Відлітає в чужі краї… Та не знаю, чи ще судилось Зустрічати весняні дні. Золотаво-багряні роси Кличуть Віру у небуття… Там Любов, як жебрачка боса, Де Надія пішла з життя. Крига вкриє болючий спомин, Огорне почуття в кришталь… Снігопаду танком безголосим, Перетворить в пісні печаль. Я не дам погубити Віру, Де Надія завжди жива! Бо Любов шаленіє коханням – Та звучить у безсмерті душа...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1592 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
