Ми з тобою не просто коханці,
Наші кроки до вічності мчать,
Ми з тобою довічні вигнанці,
Що живуть, де тіла не мовчать.
Ми насправді такі одинокі
У цій тиші змарнілих людей,
Нам потрібні простори широкі
Мовчазних та безлюдних ночей.
Знаєш точно, ця справа не марна,
Розривати коханням світи,
Ти смілива, чутлива та гарна,
Ти достойна зі мною піти.
Наші губи – це дещо єдине,
В наших долях єдина печать,
Коли місяць на небо прилине,
Почуття у обох закричать.
З неба зорі. Ці миті трагічні,
Навівають щоночі страхи,
Ми, як зорі, ми звісно не вічні, Бо не вічно літають птахи.
Наші пальці кружляють у танці,
Наші душі, немов би магніт,
Ми з тобою не просто коханці,
Ми збудуємо власний світ.
|