Ця пристрасть засліпила розум Її не можу оцінить – Благаю Небо, – будь зі мною, Та почуття твоє ще спить… В себе не хочу закохати, Бо не принижу почуттів. От тільки ти повинен знати – За те молюсь, чого хотів! Я знаю, що чужа для тебе… А слово «друг» – це просто тьма, Щоб поміж нас межу створити І в це повірила сама… Прошу Всевишнього й благаю, Щоб тільки пристрасть це була, Бо пристрасть безвісти зникає, Якщо кохання не знайшла… Я не шкодую про хвилини, Що віддала тобі не раз, Можливо, просто для бажання, Ще не настав той слушний час… В житті моїм уже чимало І випробовувань було… Мабуть, завжди того є мало, Що б у коханні не цвіло?... Бо це, як іспит той у школі – Якщо завжди його учив, То лиш тоді здаси належно, Так, щоб провалу не вчинив… Життя ж мене щоденно вчило І вчить чимало з кожним днем, Та тільки часто на даремно, – Бо почуття в душі несем… Я спробую і цього разу Піддатись вишколу життя, Не намагатимусь зусиллям Нести себе у небуття… Все що було – було зі мною, А все що буде – теж дарма… Змирюся я, як Божа Воля, Щоб залишалася сама! Не понесе ж мене рутина По течії, звичайно, вниз, Але дарма, що я людина – Ще піднімуся птахом ввись… Я віднайду оте взаємне І щире справді почуття, Прийму нове благословення, – З Небес оспіване життя!...
| 
у Вас 
