А мене, я бачу, не забули
В рідній із дитинства стороні,
Бо знайома змалечку зозуля
Душу знов збентежила мені.
У її наївнім віщуванні
Меж нема надіям і кінця, -
Тільки серце терпне від чекання
Поєднати два в одне серця.
Поділити порівну печалі
Навпіл не вдається із тих пір,
Як мені зозуля накувала
Ще в дитинстві їх чомусь надмір...
25.12.11
|