Ти мене повірити
не змушуй,
Сидячи навпроти
за столом,
Що жіночу
розтривожив душу
Я своєї
стриманим теплом.
Ти мені спізніло
не вигадуй,
Як вбивати
сльози вміє сміх,
Що навчає час
прощати зраду
І слова
образливі для всіх.
Виправдання ці
твої нехитрі -
Нині несерйозні,
наче сніг,
Що кружляв у
теплому повітрі
Та слідів про
себе не зберіг.
Стелеться
байдужість поміж нами,
Тінями блукає на
стіні…
Ще учора люба до
безтями, -
Щось мугиче
жінка – не мені!
17.01.12
|