Тихий, тихий лет ночей крізь тремтячі тіні свічок, що упали край стіни. Сніжний погляд. Ліс. Борей вже примчав і зиму кличе, звуть морози в гості сни.
Ти давно вже не моя,- різні стЕжки нам дістались в тихім леті злих ночей. Я ж не твій. Та звідкіля думи дивні позбігались? Дух Гекати морок цей.
Задрімає привид ночі, сніг біліє, йде зима. Я ж весну намріять хочу, ту, де стежка нам одна.
Заспівав би солов’ям би,- полетіли в даль незриму. Серце ж витліло в імлі. Розкладу печаль на ямби, вбитий ніж розлуки вийму. Зими визріли на склі.
Сніг ховає мерзлий страх. Серце ж знов коханням мліє, - жде його всю ніч в журбі. Долі-зорі в небесах світять трепетно й сп’яніло, ніби знов мені й тобі.
Ти спивай хмільні ці трунки, Що стікають з зір у січні, Зазирай у любі вічі, Пригортай її крильми, Хай розтоплять поцілунки Лід самотності правічний, Вас весна в обійми кличе, Щоб з двох "ти" зробити "МИ"!
Так, буваю я чаклунка, З рук моїх спивають трунки Всі, хто прагнуть серцем лету, Найчастіше це - поети, Бо складаю візерунки (Віртуальні поцілунки) Я зі слів і рим принадні, Я над Вами маю владу...
Важко читається, друже, чомусь немає притаманної твоїм віршам легкості в цих рядках...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
