Гарний вірш та дуже доречний у свято закоханих. Але в ньому є не тільки краса. Є ще, над чим замислитися. Вікторе, але я спіткнулася на останньому рядку. Щось у ньому ясності не вистачає. Чи я чогось не второпала? Може, треба не "душа чуттям одним", а "душа з чуттям одним"? Тобто дві душі, які кохають, об'єднуються, але вони, при цьому, є таки окремими... І почуття - одне, спільне. А у Вас вийшло, що воно ділить... .
Втіха проникнення в душу душею Надто приємна, до щему в грудях. Ти самоту залишив за межею – Чи там за нею щастя здобудем? Надто солодкі сердечні битви, Надто шалені, надто жагучі. Ріже любов наше серце, мов бритва, Рани від неї надто болючі. Помисли наші про сенс усього Надто туманні, нам незбагненні. Прагнем кохатися аж до знемоги, Щоб закипала кров в наших венах. Прагнемо ніжності душею й тілом, Може, й не варто самотність плекати... Щось в твоїм серденьку знов защеміло – Так, мов воно є надвоє розтяте...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
. 
. Чуттєвий і безумовно щирий вірш. Вас приємно читати 
