Весняні марення
Зорі усміхаються з – за хмари,
Ніби добрі очі з – під повік
Тої жінки, про яку я марив
Зимними ночами звіддалік.
Серденька зболілого кровинка
І душі відрада та жура, -
Наді мною височіла жінка,
Наче непідкорена гора.
Повна щастя і хмільного соку,
Та бажань нестримних навесні, -
Де вона, чаклунка кароока,
Заблукала в березневі дні?
Я дивлюсь засмучено угору,
Ледь погаснуть вранці ліхтарі, -
Там лишилась привидом прозорим
Тільки тінь яскравої зорі.
12.03.12
| 
та
у Вас 
0
